Довгі десятиліття це було крайнє селище Таврійської губернії. У 1837 році Генічеськ став містечком та ввійшов до Юзкуйської волості Мелітопольського з’їзду, але зростав він повільно: під час реформи у 1837р. у ньому налічувалося всього 408 чоловік. Люди займалися скотарством, землеробством, риболовством. Під час Кримської війни 1853-1856 р. р. Генічеськ був одним з ближніх тилів російської армії. Тут зосереджувалися резервні війська, зберігались запаси харчів для армії. Не дивлячись на зароблений статус міста, Генічеськ довгий час залишав напівселянський облік. Сучасний Генічеськ – затишне, приморське містечко. Його тихі вулиці особливо ваблять, хто хоче відпочити від шуму великих міст. По вулиці Воровського справа побачити сквер Слави з монументом «Скорботлива мати» збудованим на пам’ять про земляків, що загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Тут же стоїть уславлений пам’ятниками на якому написано назви частей, які звільняли місто восени 1943 року. На перехресті вулиць Ленина та Воровського в 1958 році поставили пам’ятник «Дружба». Парк ім. Т.Г.Шевченко – це найулюбленіше місце місцевих жителів та відпочиваючих. У центрі парку встановлений бюст великого українського поета. Трішки далі в братських могилах захороненні воїни, що захищали Генічеськ в 1941р. в знак пам’яті про них в парку поставлено скульптурну групу. Вулиця що має назву на честь ім’я видатного грузинського партійного та державного діяча Ф.І.Махарадзе, названа так не випадково. Недалеко від моря на перехресті її з проспектом Миру збудована скульптурна група «Дружба народів» - українець та грузин.
